Голос у собаки – один із засобів спілкування, прояви почуттів, висловлювання своїх потреб, привернення уваги, ідентифікації себе, передачі інформації між родичами. У дикій природі тварини, зокрема і дикі собаки, використовують голос відповідно до закладеними інстинктами: у шлюбний період, під час вирощування потомства, полювання, при сильному переляку тощо. Тварина не зробить жодного руху без вагомих на те причин, а тим більше не використовуватиме голос.
Домашні собаки знаходяться в інших умовах, їм не потрібно шукати собі їжу, домагатися прихильності самки чи самця, ховатися від ворогів. При цьому вроджені інстинкти та поведінка (харчова, територіальна, шлюбна, турбота про потомство) закладені на генетичному рівні і постійно прагнуть реалізації (прояву в житті собаки). До цих інстинктів додалися особливості характеру тієї чи іншої породи, які закріплювалися протягом століть під час проведення племінної роботи з собаками, наприклад, захист та порятунок, охорона, розшук, робота у упряжці тощо. Під час виконання своїх службових обов’язків собаки часто використовують голос.
Необхідно пам’ятати, що собака має велику кількість потреб, не лише основних фізіологічних (корм, відпочинок, рухова активність, туалет), а й природних «психологічних» (спілкування, соціалізація). Тому думка, що домашнього собаку достатньо погодувати та погуляти з нею, помилкова.
Якщо не задовольняється хоча б одна потреба домашньої тварини, то, згідно із законами зоопсихології, собака шукатиме способи компенсувати цей недолік, зокрема, появою небажаної поведінки, наприклад, вокалізацією («безпричинне» виття і гавкіт), яка швидко закріплюється у вигляді умовного рефлексу . Постійне виття і гучний гавкіт доставляють занепокоєння оточуючим у денний час і не дають спати ночами. Хазяїнові собаки необхідно зрозуміти, чи пов’язана вокалізація з поведінковими особливостями собаки, її фізіологією чи викликана нездужанням тварини. Причин для виття може бути кілька:
• Собака виє від самотності, коли у неї не сформована звичка залишатися вдома однією або у вольєрі.
• Собаки-компаньйони дрібних порід часто мають звичку вити без власників від нудьги.
• Нестача фізичних та інформаційних навантажень призводить до того, що невитрачена енергія спрямовується собакою в неправильне русло: вона виє чи гризе майно власника.
• Собака виє вдома на самоті, якщо їй не визначили місце для відпочинку, годівлі, туалету (або не привчили до нього).
• Собака починає вити, якщо голодна або хоче до туалету.
• Випробовуючи радість, наприклад, від зустрічі з власником або довгоочікуваної прогулянки, собака може голосно гавкати і підвивати.
• Якщо собака приймає вимушену позу, підтискає кінцівки, турбується і підвиває, у такому разі виття викликане хворобою тварини.
• Вольєрні собаки спілкуються між собою за допомогою воя.
• Деякі породи собак мають особливість підвивати замість гавкання, наприклад, хаски.
Що робити, щоб собака не вив?
1. Поступово привчайте собаку залишатися один. Привчати тварину знаходитись вдома без власників необхідно з щенячого віку. При придбанні щеня його треба познайомити з новим будинком. Тільки коли собака звикне до нового житла, його спочатку залишають одну в сусідній кімнаті, потім у квартирі на короткий термін. Поступово час перебування без власників у квартирі чи вольєрі збільшують, бажану поведінку підкріплюють грою чи кормом.
2. Забезпечте собаці тривалі активні прогулянки та інформаційні навантаження (дресирування, ігри, спорт, спілкування з родичами, соціалізація).
3. Звертайте увагу на собаку, коли він перестає вити з позитивним підкріпленням.
4. Залишайте собаці корм, воду, іграшку за вашої відсутності.
5. Навчіть собаку командам «голос» та «тихо».
6. Покажіть собаку ветеринарному лікареві.
7. Якщо неможливо з’ясувати причину воя, зверніться до кінолога.
